фирменный знак

Фотохостинг io.ua не працює

На цьому місці мав би бути черговий фотозвіт, але через збій на фотохостингу це зробити неможливо. Читачі мого блогу напевно помітили, що не видно фотографій. А це тому що вже четвертий день не працює io.ua. А ще ж не забулося, як всі сервіси Яндексу потрапили під блокування. А минулого року Яндекс взагалі закрив свій фотохостинг (правда, хостинг поки працює). Потім був Flickr, який не виправдав сподівань. І ось, менше року користуюсь io.ua. І тут таке!

Фотохостинг — мабуть, постійний головний біль для блогера. Ось і зараз чергове загострення. Що порадите? Шукати ще один хостинг? Так втомився вже переїжджати з одного хостингу на інший. Перекваліфіковуватись у відеоблогера і переходити на Ютуб? Переорієнтуватись на текстові дописи? Чи може, взагалі, ну його все..? Правда, для цього потрібно, щоб реальне життя було цікавішим, ніж віртуальним і щоб робота не була пов'язана з комп'ютером і інтернетом.

Але збій — це природнє явище. Тут турбує інше: чи полагодять. І якщо полагодять, то коли? Як не дивно, з цього приводу всі мовчать. А невизначеність і відсутність інформація лякає ще більше.
фирменный знак

Недобудовані корпуси філії військового заводу

У величезному лісі на краю Житомирської області причаївся таємничий військовий завод — філія ДАХК «Артем». Частину територїї використовують, а ось приблизно половина так і лишилась недобудованою. Це 11 промислових корпусів, дві адміністративні будівлі і КПП. Одним словом, попри те, що недобуд, — масштабний об'єкт. Причому не забоянений.


1. Цей напівнедобудований завод — давня хотілка. Давно хотів його відвідати, але ніхто не погоджувався на дослідження цієї локації, враховуючи те, що дістатись туди важко, бо електрички їздять рідко. При цьому не обійтися без тривалого пішого переходу, який не всім до вподоби. А лізти самому в далекі безлюдні перді було страшно.

І ось, вчергове пропонуючи знайомим сталкерам десь полазити, відгукнувся wh1sper956, який мало того, що погодовився скласти компанію — так ще й вибрав заброшку, яка вже декілька років була у планах.

Ну а вилазка видалась довгою, з форсуванням залізничного мосту, з палєвом (хоч недобуд, начебто, не повинен був охоронятися). І з легкою зворотньою дорогою.
Collapse )
фирменный знак

Закинута підпірна стіна на схилах Дніпра

Легендарна "зеленка" — Зелений (літній) театр, Верхня підпірна стіна, Нижня підпірна стіна — це все олдскульні локації, які розташовані в одній місцевості, на схилах Дніпра. Київські діггери облазили їх ще на початку 2000-х, коли всі вони були закинуті і відкриті. А неофітам від тих об'єктів залишилась лише Нижня підпірна стіна — зовсім маленька заброшка. Проте вона дуже незвична.

Нижня підпірна стіна — багатофункціональна споруда аж 1856 року(!) побудови. Була збудована як частина Нової печерської фортеці. Вона була фортифікаційним укріпленням із бійницями та галереєю, слугувала для захисту ланцюгового мосту. Разом із тим вона слугувала водогоном. Нижня і Верхня підпірні стіни сполучались підземним ходом, з розміщеним у ньому водогоном, із водокачкою, військовою комендатурою і заводом «Арсенал». Правда, сам хід, начебто, засипаний.


1. Нижня підпірна стіна — один із зразків київської фортифікації XIX ст.

Взагалі-то я не збирався досліджувати підпірну стіну. Та й до закинутих споруд ставлюся із упередженням. Але, по факту, це заброшка. Бо не використовується, не музеїфікована. До того ж, більше ніде полазити одному. Звичайно, і це місце не радять досліджувати поодинці. Однак це історичне укріплення, на відміну від інших закинутостей які є у планах, не охороняється і відносно безпалєвне. Тож, чом би й не злазити? Тим паче, захотілося втекти від проблем по роботі, від пригод з котом (розповім якось пізніше), від буденності і від звіздецю, який влаштовують нові «слуги народу».
Collapse )
фирменный знак

Руїни військової частини А-2260

Весь жовтень проминув у очікуванні вилазки хоча б з кимось із знайомих сталкерів. Однак заплановані сталки переносилися або скасовувалися. Тому вкотре довелося розраховувати на самого себе. А в такому випадку вибір об'єктів для дослідження звужується. І єдиною легкодоступною і відносно безпалєвною заброшкою залишалась колишня військова частина в центрі Білої Церкви. Правда, там і дивитись нічого — в порівнянні із 2012-м знесли дві будівлі. Та й тоді вона вже виглядала як тлінні руїни. Але декілька років тому цей абандон був у планах, тому можна було закрити цей гештальт.


1. В/ч А-2260.

Можливо наплутаю, але історія даної території така: в Білій Церкві базувалась 72-а механізована дивізія. Вона складалася із трьох майданчиків — 3-го, 5-го і 7-го. В процесі реформування армії механізовану дивізію реорганізували у 72-у механізовану бригаду. Тоді виявилось, що стільки військових містечок непотрібно. Тому 3-й майданчик — в/ч А-2260 — у 2002 році було розформовано. З того часу вона стоїть порожньою. Хіба що декілька будинків використовуються.

Зрозуміло, що за 17 років від закинутих будівель мало що залишилося, а сама територія перетворилась на джунглі. Зараз колишнє містечко використовується як прохідний двір для скорочення шляху між кварталами. Територія не охороняється і перетворена на смітник. Також там мешкають собаки.
Collapse )
фирменный знак

Парк «Сирецький гай»

З заброшками в столиці і з напарниками напряг, та й об'єктів для дослідження все менше і менше, тому вирішив здійснити культурну прогулянку. Так, щоб і кілометраж накрутити, і побачити нові місця. Бо вдома вже зовсім занудився. Ще й настрій кепський, а фотокамера в ремонті. В блог постити нічого.

У такому настрої дотопав від Шулявки до станції метро «Нивки». Потім вирішив, що не дуже-то і втомився. Тоді пішов ще далі — до парку «Дубки». Не те, щоб для мене це зовсім нові місця — у нього заглядав раніше. Але то було давно, ще 15 років тому(!). В востаннє заходив, мабуть, в 2011-2012му. Тому не завадило б освіжити спогади. Тим паче, під час попередніх прогулянок далеко в парк не заглиблювався.


1. Парк «Сирецький гай».

Цей парк рельєфний. Підноситься над дорогою. В низині їздять автомобілі. А ти стоїш нагорі і тебе не видно з дороги.
Ех, скільки разів цей парк виручав, коли ніде було подзюрити!
А дерева які! Дубовий ліс. Клени. Поодинокі сосни. Природа! Не віриться, що такий оазис може бути в середмісті Києва.

А ще у парку мав бути німецький ДОТ. Так що намічалась не така вже й нудна прогулянка.
Collapse )
фирменный знак

Шулявський шляхопровід-3: нові прогони

Третій фоторепортаж про будівництво нового Шулявського шляхопроводу трохи затримався. Річ у тому, що наприкінці літа темп робіт уповільнився, а під мером Києва «захитався стілець», тому найвидовищна частина — насування прогону над проспектом Перемоги — неодноразово зсувалась. Хоча від середини червня до кінця жовтня встигли зробити дуже багато: доробили ростверки і збудували опори, залили стіни-перегородки і підпірну стіну біля заводу «Більшовик», зварили прогони мосту і деякі з них перевезли на місця монтажу. Залишались лише прогони над проспектом. Спочатку їх збирались перевозити на День Незалежності. Потім планували на святкові триденні вихідні. Але накриття проспекту прогоном відбулося на минулих вихідних, 20-го жовтня. Таким чином, міст отримав довершений вигляд.


1. Шулявський шляхопровід за 5 місяців отримав довершений вигляд.

Нажаль, процес переїзду прогонів я не відзняв. Це було видовищно. Однак у мене немає інформаторів, і про транспортування прогону над дорогою дізнався випадково — з онлайн трансляції на Youtube, коли їхати було пізно. Але, незважаючи на це, намагався слідкувати за ходом робіт протягом декількох місяців. Тому є що вам показати.

Демонтаж шляхопроводу можна подивитись тут. Підготовчі робити — тут. А у цьому фотозвіті знімки за 20 липня, 9 серпня, 24 серпня, 15 і 21 жовтня.
Collapse )
фирменный знак

Остер

Через день після подорожі до Козятина, Вінницької області, на мене очікувала поїздка до Остра, Чернігівської області. І хоча це набагато ближче, ніж Козятин — якихось 50 км., на дорогу потрібно було витратити набагато більше часу, тому що до автостанції потрібно їхати через весь Київ із суцільними заторами. Та й транспортування здійснювалось за допомогою міжміських маршруток (залізниці в Острі немає). А маршрутки через села їдуть повільно. Отож знову довелося прокидатись о 5-й ранку і виходити зрання. При цьому виспатися не вдалося. Однак, поки є спільні подорожі — треба їхати.


1. Остер: нові церкви, природа і закинутості.

В Остер поїхав, в першу чергу, заради заброшок. Однак планував познімати й саме місто. Тому накреслив умовний план пам'ятників і церков. Але по ходу прогулянки дізнався про деякі невідомі пам'ятки, яких не було на Вікімапії і в путівниках.

Про саме місто зазначу лише декілька фактів (щоб не звинувачували в неточностях). Насамперед, воно давнє. Перші згадки про поселення датуються 1098 роком, як фортеця на дорозі Київ-Чернігів. Після розгрому татаро-монголами поселення відродилося у XIV ст.. Це було козацьке місто. Була там і єврейська громада. В радянську епоху це був курорт із базами відпочинку. Зараз це невелике провінційне місто з населенням до 7 тис. мешканців. За виглядом і враженням більше схоже на селище міського типу, що здивувало величезною кількістю закинутих заводів і покинутих хат. Правда, вдалося дослідити лише військовий санаторій.
Collapse )
фирменный знак

Козятин: цікава провінція

В новинах розповіли про подорожчання проїзду в електричках. Заради цікавості вирішив сходити до залізничної станції, подивитись що по чім. Виявив, що вартість квитка справді збільшилась — мінімальна тепер становить 11 гривень, замість 8. Але подорожчання стосувалось лише найближчих станцій. Тобто, підняли тільки мінімальний тариф. Таким чином вийшло, що немає різниці куди їдеш - до Вишневого, Київ-Волинського, чи до Київ-Пасажирського: «все по 11», як у магазинах. При цьому проїзд на дальні відстані залишився дешевим. Наприклад, квиток до Козятина коштує всього лиш 23 грн.. Це стільки ж, скільки проїзд до центру Києва на 720-й маршрутці. Хоча їхати набагато далі.

Чому поїхав у Козятин (окрім того, що дешевий проїзд)? Хоча б тому що давно хотів його подивитись, бо рази два проїздив повз. Тому що тамтешні маршрутки фотографують рідко, на відміну від столичного передмістя. Тому що це величезний залізничний вузол з гарним старовинним вокзалом. Тому що захотів перевірити чи такий він нудний і понурий, як про нього жартують? Мовляв, це дика провінція. Ну а щоб не було стрьомно і нудно, досліджувати місто поїхав не один. Сам запропонував подорож колезі по інтересам, з яким не був знайомий.


1. Козятин.

Козятин — провінційне місто, районний центр у Вінницькій області. Найдальша зупинка приміських електропоїздів зі столиці. Лише з Боярки їхати 3 години! Для багатьох воно відоме як великий залізничний пересадковий вузол і як місто про яке жартують. Мовляв, це дика провінція. Сміються над назвою. Його вважають понурим і нецікавим, відомим тільки як вузлова залізнична станція. Насправді ж, у місті є багато пам'ятників. Є пам'ятник-паровоз. Є стара архітектура. А який гарний вокзал! Саме місто ж невеличке. Всього лиш 26 тис. жителів. Проте має давню історію, яка теж пов'язана із прокладанням залізниці з Києва до Одеси у 1870 році. Станція отримала назву від найближчого села — Козятин. Навколо залізниці спочатку виросло станційне селище, а потім і цивільне поселення. Що цікаво, зараз і місто, і село носять однакову назву.

І хоча Козятин — провінційне містечко, він зовсім не депресивний і справляє приємне враження.
Collapse )
фирменный знак

Ірпінь - 2: місто новобудов

Знайшов інформацію про колишні дитячі оздоровчі табори в Ірпені і захотів подивитись чи лишилось від них хоча б щось. Наївний. Від більшості піонертаборів — лише пустирі. Навіть подзюрити не можна — приватна територія. А в законсеровані оздоровчі табори фіг залізеш. Надодачу в лісі собаки ледь не зжерли. Ну, думаю, якщо так — вйо фоткати маршрутки! Але і тут облом — по сонячній стороні не було підходящих місць. Тому довелося зробити екскурсію по місту. Хоча по ньому я вже робив невеличкий огляд. Та оскільки місто змінилось, а перший звіт був неповним, вважаю, повторний репортаж не завадить.


1. Ірпінь в 2012 не порівняти з Ірпенем 2011го, коли вперше в ньому побував.

З туристичного погляду Ірпінь зовсім нецікавий. В ньому немає ні історичних будівель, ні старовинних пам'яток. Проте є купа новобудов, декілька новоробних облаштованих парків та понурих скверів. А ще, за останні 7-8 років в місті провели масштабний благоустрій, який на крайніх парламентських виборах ставили у приклад іншим містам столичного передмістя. Тільки ніхто не каже зарахунок чого це зробили. Одним словом, враження від міста неоднозначні.
Collapse )
фирменный знак

Закинутий будинок відпочинку Київського військового округу МО

"Навколо по колу
Лише одні хащі, лише одні хащі."
(ONUKA)


В пошуках нових заброшок доводиться вибиратись все далі від столиці. Правда, і віддалені закутки Київської області вже добряче досліджені в плані закинутостей. Тому треба було організовувати вилазки в інші області. Якраз таку подорож і запропонувала samogonnoeozero — в Остер Чернігівської області — тихе провінційне містечко з купою потенційних абандонів і декількома закинутими об'єктами. Зокрема, із військовим будинком відпочинку.


1. Про закинутий військовий санаторій інформації обмаль. Відомо лише що це був будинок відпочинку Київського військового округу Міністерства оборони СРСР, в якому відпочивали полковники, генерали, адмірали і мічмани. Після аварії на Чорнобильській АЕС, у 1986, його законсервували. З розпадом Союзу санаторій передали до «Енергоатому». З 2011 — до Козелецької районної ради. Перед поїздкою нагуглив, що до нього є вільний доступ, але будівлі в зруйнованому стані. Відповідно, і збереженість відсутня. Але об'єкт не розкручений. Тому який не який, а ексклюзив. До того ж, це друга досліджена заброшка поза Київською областю (хоча округ київський, заклад територіально розташований на Чернігівщині). Так що заради цього сталку навіть відклав туристичні звіти про Ірпінь і Козятин.
Collapse )