Незвичайна і надзвичайна осінь
фирменный знак
maxiwell83
Якщо є про що писати, чому б не написати? Тим паче, поки є про що розповісти. Наприклад, про нинішню осінь. Хоча б з радістю написав би про щось інше. Та оскільки вилазки на заброшки поки що не передбачаються, продовжу тему фотощоденників, розпочатих цього літа.

Незвичайна і надзвичайна осінь
1. Нинішня осінь була насиченою прогулянками і подіями. В двох словах можна виразити: «незвичайна» і «надзвичайна».

Чому ця осінь незвичайна і надзвичайна? Незвичайна тому, що не було звичної депресії. Просто ніколи було нудьгувати. Та й в плані прогулянок і вилазок осінь 2017го видалася вдалою. В усякому разі, продуктивнішою, ніж цьогорічне літо. А надзвичайна через те, що став свідком масштабної пожежі.

Отож, пропоную подивится на те, якими бувають блискавки (здається, блискавки ще не показував). На осінні поїздки на дачу. На незвичний пам'ятник у столиці і на ремонти на дорогах. А також — про величезну пожежу на заводі.
Читати далі (+52 фото/8,7МБ)...Collapse )

Гриби на дачах-2
фирменный знак
maxiwell83
Писати продовження про збір грибів не збирався. Однак після щедрого врожаю маслюків у вересні, мене охопив азарт грибництва — і в наступні поїздки на дачі брав з собою фотокамеру. Було цікаво: чи виростуть гриби на дачі, чі будуть гриби на дачному масиві, чи з'являться нові види? Навіть мама змінила ставлення до дарів природи і розплановувала скільки грибів необхідно заготувати, скільки залишити собі і скільки віддати брату. А все тому, що зібрані маслюки швидко розійшлися. Частину спожили одразу — зварили суп, посмажили, замаринували. Частину - законсервували. Частину довелося викинути, оскільки зібрали більше, ніж могли переробити за раз. Так що грибне меню тривало тільки декілька днів. Таким чином, налаштувались на продовження збору грибів. Тим паче, магазинні дорогі — 40-45 гривень.

Гриби на дачах-2
1. В жовтні грибний сезон продовжився. Щоправда, гриб були або неїстівні, або червиві. Тому обмежився «фотополюванням».

Наступні відвідини дачі відбулися через декілька тижнів. Раніше якось не вийшло. Погода була тепла і дощова. Тому сподівалися, що гриби будуть. Ось тільки за цей час інші дачники пронюхали про грибні місця і ночували на дачах. А нам чомусь не вдавалось виїхати рано зранку. Так що грибів було дуже мало. Натомість, слідів зрізаних грибів — багато. Надодачу, всі маслюки були червиві. В жовтні — така сама картина. Тому грибів не назбирали. А я просто пофоткав.

Щоправда, декілька маслюків таки виросли в нас на ділянці. Причому і в несподіваних місцях. А на пустирях замість маслюків з'явились мухомори і ще якісь невідомі гриби.

Отже, продовження огляду вийшло не в форматі збору грибів, а в фотополюванні.
Читати далі (+55 фото/10,4МБ + відео)...Collapse )

Гриби на дачах
фирменный знак
maxiwell83
Гриби можуть рости не тільки в лісі, як загальноприйнято, а й у зовсім несподіваних місцях. Наприклад, на пустирях дачного масиву. Або взагалі на присадібній ділянці. Не вірите? Тоді дивіться.

Щоправда, для того, щоб були гриби, потрібні сосни (в усякому разі, для маслюків). Ну і сприятливі погодні умови. Так що ще не кожен рік ростуть. Однак цього року теплі деньки і дощі посприяли небувалому врожаю грибів. Про це по тєліку казали, розповідали затяті грибники серед знайомих та й просто було помітно по машинам, припаркованим по лісовим дорогам. Одним словом, нечуваний ажіотаж.

Гриби на дачах
1. На наших дачах з їстівних грибів ростуть маслюки. Хоча затяті грибники-дачники розповідають, що можна знайти і опеньки. Не знаю, мені не траплялися.

Спочатку наша сім'я стояла осторонь грибництва. Бо дикорослі гриби вживати стрьомно через екологію і ризик переплутати з отруйними. Та й самі по собі гриби — важка їжа. Але трохи повагавшись, вирішили ризикнути. Хоча мама спочатку була проти. Однак делікатес, та ще й на халяву — звучить заманливо. Тим паче, декілька разів вже збирали гриби. А ще, окрім того, що дикорослі гриби — безкоштовний делікатес, збирання грибів — захоплююче і азартне заняття. Спочатку потрібно випередити грибників-конкурентів. Потім потрібно знайти гриби (а це не так просто). А грибів може бути декілька різновидів. Тому головне — не переплутати з неїстівними. Так що грибництво — цікаве захоплення. Ну і, не в останню чергу, це цікава тема для фотозвіту.
Щоправда, в день збору гриби необхідно почистити і відварити. Але, як кажуть, «любиш кататися, люби й санчата возити».

Де збирати гриби? Можна в місцевому лісі. Але там засмічено. Звичайно, можна поїхати кудись подалі від цивілізації. Але простіше і дешевше пошукати гриби... на дачах. Тим паче, в 2013му там вже збирали маслюків. І нічо, тьфу-тьфу-тьфу, все нормально. Все-таки, там чистіше, ніж у лісі, бо нема смітників. Та й дача поруч — можна поєднувати працю на городі зі збиранням грибів. І не треба спеціально кудись їхати.

Найвдалішим і найбільшим за врожаєм маслюків виявився початок сезону, в перших числах вересня. Однак грибний сезон тривав і в жовтні. Тому матеріалу назбиралося на два пости.
Читати далі (+64 фото/13,5МБ + відео)...Collapse )

Погребище
фирменный знак
maxiwell83
Так хотілося продовжити вилазки по заброшкам — але то погода погана, то нема з ким, то нема де лазити. Тому повертаюся до відзнятого раніше матеріалу. Зокрема, до серпневої поїздки у Вінницьку область, під час якої подивився закинутий водяний млин і міні-ГЕС. А ще оглянув центр Погребища — про який зараз і розповім.

Знаєте, такого провінційного міста я ще не бачив! Лише один бігборд! Немає світлофорів! За виглядом нагадує село або селище міського типу. Висотної забудови майже нема. Найвищі багатоповерхівки — у пять поверхів. Та й багатоквартирних домів зовсім мало. За кількістю жителів теж не дуже походить на місто — всього лише 10 тисяч осіб. Це втричі менше нашої Боярки. Та за розмірами як середнє місто до 50 тисяч жителів. Пішки за один раз все не обійти. Здивувала відсутність міських маршруток (хоча, начебто, повинна бути). І при цьому стільки пам'ятників, що позаздрить 50-100 тисячне місто.

Звичайно, про Погребище читав у блогах. Однак там про відсутність світлофорів і бігбордів не писали. Що ж, у кожного свій погляд на речі. І в мене свій. Тим паче, що на всі цікавинки не вистачило часу. Навіть довелося просити брата, щоб хоча б дещо сфотографував.

Погребище
1. Основні пам'ятки і цікавинки Погребища.

Назва міста походить від слова «погреби». Перша згадка про поселення — в літописі 1148 року. Називалось поселення — Рокитне. В 1239-1240х роках, після нападу монголів, залишились лише погреби і підземні ходи. Так, місцину стали називати Погребищем. Ця назва і перекочувала на відбудоване місто.
В 1569му, за Люблінською унією, Погребище перейшло під владу Речі Посполити. А місто стало користуватись Магдебурзьким правом.
За свою історію місто декілька разів знищувалось вщент. Так, в 1653 році, каштеляном (управитель міста, призначений польскою владою) Стефаном Чарнецьким місто було спалене, а всі жителі страчені.
В XVIII-XIX ст. Погребище належало сімейству польського магната Адама Ржевуського. Ним була побудована залізнична станція і декілька підприємств.
Велика Вітчизняна війна не оминула і Погребище. В боях загинули 6 тисяч воїнів-мешканців міста. От така історія...
В нас час місто населяють 9700 чоловік. Це дуже небагато для міста. Але при цьому в Погребищі цікавинок вистачає. Хоча невідомо де яка церква і не про всі монументи є інформація. Тому у цьому фотозвіті можливі неточності.
Читати далі (+46 фото/8,7МБ)...Collapse )

Закинутий піонерський табір «Салют»
фирменный знак
maxiwell83
Кожній радянській людині належало не лише навчатися і працювати, а й відпочивати і оздоровлюватися у санаторно-лікувальних закладах. Тому в СРСР було збудовано багато дитячих піонерських таборів, баз відпочинку, санаторіїв і пансіонатів. Розташовували їх у великих лісових масивах навколо великих міст і в курортних містечках, на берегах річок і морів. Є санаторії і в лісах на околицях Києва. Щоправда, діючих залишилось небагато. А недіючим бізнесмени знаходять застосування — або зносять і забудовують котеджами, або перетворюють у приватні резиденції, або просто розкрадають. Деякі табори відпочинку заселили переселенцями з Донбасу і Криму. Так що закинутих таборів відпочинку мало. А доступних для дослідження ще менше. За моїми спостереженнями, ВСІ санаторії і піонерські табори в межах Києва охороняються. Однак можна пошукати менш «палєвні». Одним із таких об'єктів виявився колишній піонертабір «Салют».

Закинутий піонерський табір «Салют»
1. Молодіжний (колишній піонерський) табір «Салют» Київського радіозаводу.

Піонерський табір «Салют»створили у 1966 році. Його збудували для дітей працівників Київського радіозаводу, розташованого у Дарниці. А завод той виробляв не тільки телевізори, а й електроніку для ракетно-космічних комплексів. Тому про працівників намагалися піклуватися.
В 1991му піонерський табір став молодіжним табором. А в 2004му році він перестав діяти. З того часу «Салют» стоїть закинутим. Але не покинутим — колишній піонертабір охороняється! Хоча це не завадило розграбуванню — перила зрізані, меблів нема, електрощитки випотрошені. Приміщення порожні. Зберіглися тільки малюнки на стінах і стільці.

Попри погану збереженість заброшки, все одно захотілося полазити. По-перше, закинутих санаторіїв, а особливо доступних, в столиці небагато. По-друге, елементарна цікавість. Піонертабір «Салют» — популярний абандон. Але звітів з нього майже нема. Так само, як і історії цього закладу. І по-третє, судячи по фоткам з об'єкту, піонертабір потроху руйнується. Тому хотілося його дослідити, поки не розвалився.

Єдина проблема (окрім ризику напоротися на охорону) — місцерозташування. Піонерський табір «Салют» стоїть вглибні лісу, на межі Києва з областю (тому дехто помилково вважає що він у столичній області). Дістатися до нього непросто. Не кажучи вже про те, що мені для цього треба проїхати через все місто. Майже рік тому зі знайомою сталкершою намагалися підійти з Бортничів. Однак не дійшли. І от, друга спроба. На днях із samogonnoeozero відправилися досліджувати «баянний» піонертабір. Тільки транспортацію продумали краще. І поки вилазка відклалась на рік, ми ледве не запізнились. Корпуси почали зносити!

А ще дуже пощастило з погодою.
Читати далі (+76 фото/15МБ),..Collapse )

Закинутий тубдиспансер на Святошино
фирменный знак
maxiwell83
Розраховував на поїздки і вилазки по іншим областям. Однак після від'їзду брата такі поїздки накрилися. А самому їхати маршрутками довго і дорого. Тому довелося вишукувати заброшки у Києві. Було б тільки з чого вибирати. Зпершу обрав «баянистий» недобуд з палєвним залазом і під відеонаглядом. Але з другої спроби вдалося знайти цікавий і доступний закинутий об'єкт. Причому пощастило — не «баян», розташований недалеко (в Святошино), ще й без охорони. Щоправда, є два нюанси... Перший: це місце — туберкульозний диспансер. Друге: в ньому мешкають бомжі (під час «розвідки» сам переконався). Так що не все так просто — на вилазку відважився не одразу.

Примітно, що до цього абандону я вже придивлявся в 2014му році. Але тоді не був впевнений, що він закинутий. Та й всі двері були зачинені, а вікна цілі. Ще тоді навколо тубдиспансеру був паркан. Тепер же територія виглядає явно закинутою. А паркан зрізали.

Закинутий тубдиспансер на Святошино
1. Туберкульозний диспансер №2. Територія комплексу — більше 2 га.
Красиві будиночки і незаїжджена заброшка.

Історію тубдиспасеру довелося збирати по крихтам. Спочатку це була дача залізничного путівника Миколи Анічкова. Двоповерховий будинок датується 1897 роком(!). В радянський час дача стала протитуберкульозним дитячим санаторієм. З 1964 року це міжрайонний туберкульозний диспансер №2. В 2007 році, при Чорновецькому, було прийняте рішення про проведення ремонтів в усіх протитуберкульозних закладах столиці до 2011 року. Але тубдиспансер на Святошино так і не дочекався ремонту. В 2012му його закрили через аварійний стан будівель. Управління з благоустрою взагалі вирішило, що будівлі не підлягають ремонту і їх необхідно знести. З того часу тубдиспансер стоїть закинутим. А в двох найбільших і найбільш вцілілих корпусах оселилися бомжі. Причому поліція не захотіла, або не змогла їх виселити.
В січні 2015го в одноповерховому корпусі була пожежа. На одному із сайтів прочитав, що начебто закинутий тубдиспансер горів 24 серпня цього року. На даний час колишній медзаклад належить територіальному медичному об'єднанню «Фтизіатрія».

Як тільки тубдиспансер закрили, на території збиралися побудувати багатоповерхові житлові будинки. Та хтось розпустив чутки, що навколо закладу захоронювали біоматеріали і ліки. Тому місцеві мешканці були проти забудови. Як альтернативний варіант пропонується зробити парк. Тим паче, поряд вже є сквер. Відновлювати заклад не будуть, оскільки для хворих вистачає існуючих тублікарень.

Було трохи страшно. Все-таки, туберкульозний диспансер. Якось на сталкерському сайті вичитав, що такі місця треба відвідувати дуже обережно. Хоча в мене й так кашель... Але не менше турбувало, що заброшку заселили безхатьки. Обійшовши територію навколо помітив, що біля одного з корпусів стояла бомжиха. Тому один лізти не насмілився. На другу вилазку взяв з собою знайомого сталкера. Однак все одно толком не полазили. В будинки, де можуть бути бомжі не захотів заходити. Надодачу підвела погода — лив дощ. Та оскільки інших фотозвітів не знайшов, то думаю, що й так зійде.
Читати далі (+55 фото/11,3 МБ)...Collapse )

Колишній Автобусний парк №3 -2
фирменный знак
maxiwell83
Це вже третій повторний фотозвіт про одні й ті самі заброшки. Раніше вже двічі показував школи на Биківні і завод «Ремдизель». І от, на черзі — друга розповідь про колишній Автобусний парк №3 в Києві, який тепер виконує роль виставково-реставраційної філії Київського музею громадського транспорту.

В принципі, можна було б і обійтися без заїждженої теми. Але ж читачі зачекалися — а інших тем нема. Добре, що відшукав неопубліковані знімки з другого візиту до Історико експозиційно-реставраційного центру КП «Київпастранс» (так називається ця територія). От тільки якби ж можна було б все відфоткати, що хотів... Тому до звіту додам декілька скріншотів з відео відвідувачів, яким пощастило пробратися за загородження.

За великим рахунком, приблизно половина ракурсів вам вже знайома. Просто тут вони в новому антуражі, без снігу.

Колишній Автобусний парк №3 -2
1. Реставраційно-виставкова філія Музею громадського транспорту.

Хоча це місце цілком діюче, дозволю собі використати тег «заброшка». Деякі ж блогери цим зловживають. То чим я гірше? Тим паче, що територія музейного запаснику виглядає занедбано.
Читати далі (+49 фото)/9,3МБ...Collapse )

Пожежа на заводі
фирменный знак
maxiwell83
Те що немає матеріалів для фотозвітів ще не означає, що навколо нічого не відбувається... Наприклад, сьогодні вночі горів завод у Боярці.
Спочатку подумав, що встановили нові прожектори, а як роздивився що там світить, то ледве не розпочалася паніка. Спокійно було тим, хто спав і не бачив пожежі:)

До речі, на сторінках міста в Фейсбуці про пожежу ніхто не написав.

Теги: ,

Закинутий водяний млин & недобудована міні-ГЕС
фирменный знак
maxiwell83
За свій сталкерський стаж (а це 4 роки) мої вилазки обмежувались лише Києвом і столичним передмістям. І тільки декілька разів вдавалося дослідити абандони у далеких закутках Київської області. Здається, більшість доступних і цікавих (а зрідка і нецікавих) київських і навколишніх заброшок, до яких можна дібратися, я вже облазив. Тому хотілося розширити географію полазок. Тим паче, світ не обмежується своїм регіоном — і в інших областях є багато цікавих об'єктів. І от, завдяки подорожі з братом, вдалося відкрити заброшки в новій області. Та ще які смачні об'єкти! А враховуючи, що літо 2017го пройшло без вилазок — то такий заброс як подарунок.

А взагалі, ця вилазка для мене знакова. По-перше, це перші заброшки у іншій області. По-друге, це нові види об'єктів — водяний млин і міні-ГЕС. І незвичні абандони. По-третє, це перша спільна вилазка з братом. Ну і ще ця прогулянка відбулася спонтанно. Бо першочергово збирались оглянути лише одне місто на Вінниччині, а не дертися в одне із сусідніх сіл. Тому що це зайвий «ґак». Але ця прогулянка відбулася.

Закинутий водяний млин & недобудована міні-ГЕС
1. Закинутий водяний млин і недобудована міні-ГЕС. Незвичні і нові для мене об'єкти.
Млин — типова «історичка» (збудований у 1896 році(!)). А електростанція — радянських часів (1958 р.).

Отже, це Вінницька область. Одне із сіл біля районного центру Погребище. Втаємничувати не стану — в туристичних колах це місце напевно дуже відоме. Та й розташоване в далеких пердях — куди навіть маршрутки не їздять. Про ці заброшки я дізнався від брата. І вони одразу мене зацікавили. Хоча... не тільки мене — брат з дружиною охоче дослідили ці споруди.

Що цікаво, назва села пов'язана із водяним млином. Назва «Круподеринці» походить від слів «крупа» і «дерти», тобто «обмолочувати». А обмолочували зерна на закинутому нині водяному млину, який ще й слугував олійницею. Також неподалік розташована міні-ГЕС. Оскільки це не величезні будівлі і споруди, то я вирішив об'єднати їх у один звіт. Тому і про історію розповім не на початку огляду, а по ходу вилазки.
Читати далі (+52 фото)/10МБ...Collapse )

Небезпечна прогулянка / Вимазався
фирменный знак
maxiwell83
Нинішнє літо видалося зовсім нудним. Майже нікуди не їздив (лише наприкінці серпня здійснив дальню поїздку), не відвідував місцеві розважальні заходи, не лазив по заброшкам (крім нещодавньої подорожі). Залишались лише прогулянки. Однак я і не здогадувався наскільки небезпечною може бути прогулянка.

Як знаєте, київський комунальний транспорт знову подорожчав. Тому максимум, що можу собі дозволити — прогулятися під час поїздки у справах. Так було і того разу. Тільки чомусь захотілося пройтися по Борщагівці. Там я буваю рідко (на щастя). Ностальгія не мучить, як це буває в інших місцях з минулого. Та й інших варіантів, де можна пройтися, не було.

Отож, іду собі. Примітив непогане місце для фотографування маршруток (не просто ж блукати? Тим паче, конкуренти-фотографи «підпирають»). Нічого підозрілого не помітив. Хоча чуйка підказала пошукати десь інше місце. Але кращого місця не знайшлося. Тому по дорозі назад все ж вирішив постояти декілька хвилин, пофоткати маршрутки (виявилось, там багато невідзнятих маршруток). Встиг зафоткати три бусики і відчуваю — щось «прилетіло» в голову. Думаю, може ворона. Але скоріш за все комусь з мешканців будинку не сподобалось що хтось щось фотографує. Відповідати було нічим, тому показав фак. У відповідь знову чимось кидонули. Але мудак промазав. Ще раз потикав факи — і пішов подалі. До речі, далі знайшов непогане і безпечніше місце, подалі від будинків.

Ось така історія. Чесно кажучи, не очікував що таке може статися (хоча про Борщагу чув всіляке). Пригадую лише один випадок, у 2000му чи 2001му. По дорозі в універ хтось вилив воду. Але то хоча б не боляче. Ну нічо, це не смертельно.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Наступного тижня теж трапилася пригода. В ручці скінчилася паста. Довелося йти купляти стержень (бо ручка з пастою коштує в декілька разів дорожче, ніж одна паста). Вдома дали грошей на декілька стержнів — однак на попередні покупки витратив більше, ніж планувалося. Тому вистачило на одну пасту (не уявляю, що б було, якби купив декілька стержнів). Купив — і поклав у сумку. А сам трохи прогулявся.

Прийшовши додому помітив, що чохол до смартфону в щось вимазався. Подумав, що взуттєвий крем. Але взуття ніхто не начищав. Тоді помітив, що руки брудні. Я зиркнув на сумку — а вона вся в чорнилах. Стержень майже весь вітик! Якби ж взяв гелевий стержень, то паста б не витікла. Сумку ледве відтер одеколоном. А от чохол до телефону відмити не вдалося. Добре, що сам телефон і паспорт не вимазав.

На цьому можна було б і забути, що витікло чорнило. Але через декілька днів після тої злощасної покупки зібрався в поїздку. І одягнув толстовку, в якій ходив за покупками. Приїхали. Показався людям (бо їздили не просто подивитись містечко, а й у справах). І лише потім, перед полуднем(!), помітив, що один рукав у чорних цятках. Потім подивився на другий — а він весь чорний. І осоромився. І одяг зіпсований. Добре, що вдень потеплішало — тому можна було роздягнутися. Але настрій було зіпсовано — і всю подальшу частину подорожі думав як це ніхто не помітив раніше що забруднився і як відіпрати.

На наступний ранок з мамою відмивали одежину і господарським милом, і пральним порошком. Навіть шукав хімчистки у нашому місті (знайшлися лише приймальні пункти. А всі хімчистки — у Києві, або у Білій Церкві). Однак не відмилося. Зате тепер ніяких стержнів. Тільки ручки. З ковпачком. Сумно тільки, що стільки неприємних подій за один місяць.
Теги: ,

?

Log in

No account? Create an account